Як незрячі люди користуються тактильною навігацією

Як незрячі люди користуються тактильною навігацією: просте пояснення для проєктувальників, громад та власників будівель

Багато людей сприймають тактильну плитку як формальну вимогу ДБН або елемент благоустрою, який необхідно встановити для проходження перевірки. Насправді тактильна навігація є одним із найважливіших інструментів самостійного пересування незрячих і слабозорих людей.

Для людини, яка не бачить або має суттєві порушення зору, місто виглядає зовсім інакше. Вона не орієнтується за дорожніми знаками, кольорами фасадів, вивісками чи покажчиками. Замість цього використовуються інші способи отримання інформації: слух, дотик, пам'ять маршруту, контрастні поверхні, тростина та тактильні орієнтири.

Саме тому тактильна плитка, тактильні смуги та індикатори стали міжнародним стандартом доступності у більшості країн світу.

Як незряча людина орієнтується в просторі

Під час пересування людина з порушенням зору постійно аналізує навколишнє середовище через слухові та тактильні сигнали.

Орієнтирами можуть бути:

• край тротуару;
• стіна будівлі;
• огорожа;
• зелена зона;
• характерний звук дороги;
• дверний проріз;
• поверхня під ногами;
• тактильна плитка.

Біла тростина постійно контактує з поверхнею покриття. Завдяки цьому людина здатна відчувати різницю між гладким покриттям, напрямними смугами та попереджувальними елементами.

Фактично тактильна навігація працює як дорожні знаки для людей, які не можуть користуватися зором.

Що відчуває людина, коли потрапляє на тактильну плитку

Рельєфні елементи висотою лише кілька міліметрів легко сприймаються через підошву взуття або за допомогою білої тростини.

Коли тростина проходить по тактильній поверхні, людина отримує інформацію про те:

• куди необхідно рухатися;
• де починається маршрут;
• де необхідно зупинитися;
• де знаходиться перехід;
• де розташовані сходи;
• де потрібно змінити напрямок руху.

Саме тому тактильна навігація повинна будуватися як єдина система, а не окремі випадкові елементи біля входу.

Навіщо потрібна напрямна тактильна плитка

Напрямна тактильна плитка має поздовжні рельєфні смуги.

Її основне завдання — показати безпечний напрямок руху.

Людина може рухатися вздовж такої смуги від парковки до входу в будівлю, від входу до рецепції, від рецепції до ліфта або до іншого важливого об'єкта.

У сучасних громадських будівлях напрямна тактильна плитка часто використовується для створення маршрутів:

• від зупинки транспорту до входу;
• від парковки до адміністративної будівлі;
• від входу до інформаційної стійки;
• до ліфтів;
• до санітарних приміщень;
• до кас або пунктів обслуговування.

Саме таку функцію виконують напрямні тактильні плитки та смуги відповідно до ДСТУ ISO 23599 та вимог ДБН В.2.2-40:2018.

Для чого потрібна попереджувальна тактильна плитка

Попереджувальна плитка має рельєф у вигляді усічених конусів або куполів.

Її завдання — повідомити людину про зміну умов руху або можливу небезпеку.

Коли людина відчуває таку поверхню тростиною або ногами, вона розуміє, що потрібно зупинитися та оцінити ситуацію.

Попереджувальну плитку використовують:

• перед сходами;
• біля пішохідних переходів;
• на посадкових майданчиках зупинок;
• перед ліфтами;
• перед ескалаторами;
• біля зон отримання послуг.

Саме тому напрямна та попереджувальна плитка завжди працюють разом і доповнюють одна одну.

Чому тактильна плитка іноді не допомагає: найпоширеніші помилки під час створення маршрутів доступності

Наявність тактильної плитки ще не означає, що об'єкт є доступним для незрячих людей.

На жаль, в Україні досі можна побачити ситуації, коли тактильні елементи встановлюються лише для формального виконання вимог, а не для реального користування.

У результаті людина отримує не допомогу, а додаткові труднощі під час пересування.

Помилка №1. Тактильна плитка закінчується в нікуди

Дуже поширена ситуація: біля входу укладено кілька квадратів тактильної плитки, але жодного маршруту до них немає.

Для незрячої людини така плитка практично марна, оскільки вона не може випадково знайти невелику ділянку на великій площі.

Тактильна навігація повинна працювати як безперервна система.

Маршрут має починатися від точки прибуття людини:

• зупинки громадського транспорту;
• паркувального місця;
• тротуару;
• головного входу на територію.

І лише після цього продовжуватися до входу в будівлю.

Помилка №2. Відсутній логічний маршрут

Іноді напрямні смуги прокладають без урахування того, як реально рухається людина.

Наприклад, маршрут може вести до зачинених дверей, службового входу або до стіни.

Для людини, яка орієнтується лише за допомогою тростини та тактильних сигналів, така помилка означає втрату орієнтації.

Саме тому перед проєктуванням необхідно відповісти на просте запитання:

Куди саме має потрапити відвідувач після прибуття на об'єкт?

Помилка №3. Встановлення лише попереджувальної плитки

Часто перед сходами або переходом встановлюють попереджувальну плитку з конусами, але не створюють напрямного маршруту до неї.

У такому випадку людина не має можливості самостійно знайти цю ділянку.

Попереджувальна плитка повинна бути частиною системи навігації, а не окремим елементом.

Помилка №4. Надмірне використання тактильних елементів

Багато хто вважає, що чим більше тактильної плитки, тим краще.

Насправді це не так.

У Зміні №3 до ДБН В.2.2-40:2018 прямо зазначено випадки, коли спеціальні напрямні тактильні смуги можуть бути недоцільними.

Наприклад:

• банківські відділення;
• відділення поштового зв'язку;
• аптеки;
• оптики;
• заклади освіти;
• заклади харчування;
• об'єкти з компактним та інтуїтивно зрозумілим плануванням.

Якщо людина може легко отримати допомогу працівника закладу або швидко зорієнтуватися у просторі, необхідність складної тактильної системи може бути відсутня.

Саме тому професійний підхід полягає не в максимальній кількості плитки, а у правильному виборі рішень для конкретного об'єкта.

Як виглядає правильний маршрут доступності

Уявімо типову ситуацію: людина приїхала до ЦНАПу, лікарні або школи.

Правильно організований маршрут виглядає приблизно так:

1. Людина виходить із транспорту або залишає автомобіль на місці для осіб з інвалідністю.
2. Знаходить початок напрямної тактильної смуги.
3. Рухається за напрямною плиткою до входу.
4. Перед дверима отримує попереджувальний сигнал через тактильну плитку.
5. Заходить до будівлі.
6. Далі маршрут веде до рецепції, ліфта або зони обслуговування.

Саме так працюють сучасні системи доступності у більшості європейських країн.

Чому важливе контрастне маркування

Не всі люди з порушенням зору є повністю незрячими.

За різними оцінками, більшість користувачів елементів доступності мають залишковий зір.

Тому велике значення має контрастне маркування.

Згідно зі Зміною №3 до ДБН В.2.2-40:2018 контрастне виділення рекомендується для:

• першої та останньої сходинки;
• країв сходів;
• пандусів;
• скляних дверей;
• світлопрозорих фасадів;
• дверних прорізів;
• колон;
• інформаційних стійок;
• перешкод на шляхах руху.

Наприклад, для скляних дверей рекомендовано використовувати контрастні елементи шириною не менше 100 мм, розташовані на рівні сприйняття людини.

Для сходів передбачено контрастне маркування першої та останньої сходинки по всій ширині маршу.

Такі рішення допомагають не лише незрячим людям, а й літнім відвідувачам, людям зі зниженим зором та всім користувачам у складних умовах освітлення.

Чому тактильна навігація важлива для України саме зараз

Після початку повномасштабної війни кількість людей, які мають порушення зору або отримали травми, значно зросла.

Одночасно Україна активно впроваджує принципи безбар'єрності у громадах, закладах освіти, медичних установах та державних органах.

Тому тактильна навігація сьогодні є не просто вимогою нормативних документів.

Це один із базових інструментів забезпечення права людини на самостійне та безпечне пересування.

Якісно спроєктований маршрут дозволяє людині без сторонньої допомоги знайти потрібний вхід, отримати послугу, скористатися транспортом або відвідати громадську будівлю.

Саме в цьому і полягає головна мета сучасної безбар'єрності — не створити формальні елементи доступності, а забезпечити реальну незалежність кожної людини.